Досвід України у формуванні системи енергетичної безпеки та можливості його застосування в Білорусі

Олег Соскінч,
директор Інституту трансформації суспільства,
професор, завідувач кафедри міжнародної економіки та підприємництва Національної академії управління (Україна)

Після набуття Україною суверенітету в 1991 році одним із головних завдань незалежної держави, яке потребувало вирішення, стало створення незалежної системи енергопостачання.

Система енергопостачання складається з наступних елементів.

По-перше, нафтова складова, тобто наявність нафтопереробних заводів та нафтогонів, оптових баз зі зберігання нафтопродуктів, роздрібної мережі реалізації нафтопродуктів. В Україні діє 6 нафтопереробних заводів в таких містах, як Кременчуг, Лисичанськ, Херсон, Надвірна, Дрогобич.

На рік Україна споживає до 30 млн. тонн нафти. За радянських часів потужність заводів складала до 56 млн. тонн. Всі заводи були пристосовані для переробки російської нафти марки “URALS”. Після набуття незалежності Україні не вдалось сформувати ефективну систему нафтового постачання, нині наша країна на 90% залежить від Росії. Наша держава має розвинуту систему нафтогонів. Через територію України проходить транс’європейський нафтогін “Дружба”. Ще за часів незалежності було побудовано потужний нафтогін з нафтовим терміналом в Южному — Одеса-Броди. На відміну від існуючих, цей нафтогін планувався під поставку каспійської нафти та нафти країн Перської затоки через турецький термінал у порту Джейхан. Україна одночасно є як споживачем, так і транзитером російської та казахської нафти через свою територію до інших країн. У нас є кілька нафтотерміналів, у тому числі потужна нафтогавань з нафтотерміналом в Одесі, а також у Феодосії. Всі українські нафтотермінали розташовані на Чорноморському узбережжі. Нафтові заводи України були приватизовані. Одеський та Лисичанський нафтові заводи належать російським компаніям: Одеський нафтовий завод — “Лукойлу”, Лисичанський нафтовий завод — “ТНК”. Окрім того, частки російського капіталу є у всіх інших нафтопереробних заводах нашої держави. Фактично Україна не контролює свої нафтопереробні підприємства і постачальну систему нафтопродуктів. Більша частина оптових баз і системи роздрібної торгівлі належить російським компаніям, в першу чергу „Лукойл” і „ТНК”. Таким чином, Україна віддала одну складову своєї енергетичної безпеки в руки іноземної держави. Це не відповідає принципам  національної безпеки.

По-друге, газова складова. В Україні розгалужена газотранспортна система з газоперекачувальними станціями, яка дозволяє прокачувати через територію нашої країни майже 130 млрд. куб. м газу. Окрім того, наша держава має 13 газосховищ загальним обсягом в 33 млрд. куб. м газу, який може зберігатися на заході держави. В середньому в країні видобувається від 23 до 25 млрд. куб. м газу щороку. Однак, Україна декларує, що споживає до 75 млрд. куб. м газу. Це суперечливе питання, оскільки на сьогоднішній день відсутні системи лічильників на західних і північно-південних кордонах держави, а також на розподільчих мережах всередині України.

80% російського газу йде транзитом через українську територію, окрім того, ще 20% припадає на Білорусь. Отже, Україна і Білорусь схожі за профілем системи енергетичної безпеки, оскільки є ключовими транзитерами російської нафти і газу через свої території до Європи. Це повинно об’єднувати дві дружні країни. Оскільки Україна є європейською державою, мета якої інтеграція до Північноатлантичного альянсу і Європейського Союзу, то ми повинні побудувати систему енергопостачання та створити систему енергетичної безпеки на європейських засадах. Україні потрібно урізноманітнити джерела постачання нафти й газу. Нам потрібно взаємодіяти з Білоруссю, оскільки ці дві країни є монопольними транзитерами російського газу і нафти.

Україна та Білорусь спільно з Польщею мають створити транзитний нафтогазовий консорціум, що дозволить вирішити питання постачання енергоносіїв до України та Білорусі.

Гарантією енергетичної безпеки країни повинно стати введення нових джерел енергопостачання, перш за все біопального. Україна має всі можливості для вироблення біопального, в першу чергу вирощування такої технічної культури, як рапс,  а також використання відходів від збору зернових, кукурудзи і цукрового буряка, які можуть слугувати сировиною на теплоелектростанціях. Окрім того, існують значні можливості для побудови та застосування невеликих, локальних гідроелектростанцій, вітрових електростанцій і сонячних батарей. В цій сфері наші країни також можуть плідно співпрацювати. Перспективним видом діяльності між Україною і Білоруссю є вироблення електроенергії на атомних електростанціях. Зокрема, доцільно було б побудувати один із атомних реакторів на Ровенській АЕС, який працював би на забезпечення Білорусі електроенергією.

Висновок:

Україна і Білорусь мають розробити спільну модель енергетичної безпеки, до якої залучити Польщу, країни Вишеградської четвірки та країни Балтії. Це дасть можливість зробити систему енергетичної безпеки високоефективною та прибутковою, а також вирішити питання урізноманітнення джерел енергозабезпечення країн.

Эканамічныя і палітычныя перспектывы Беларусі ва ўмовах рынкавай эканомікі

9—10 чэрвеня 2007 г.

Тэзісы

1. Аксиологические и экономические детерминанты общественного выбора Беларуси в 2007 – 2015 годах. Леонид Заико, руководитель аналитического центра “Стратегия”, экономист (Беларусь).
Аксіялагічныя і эканамічныя дэтэрмінанты грамадскага выбару Беларусі ў 2007 – 2015 гадах. Леанід Заіка, кіраўнік аналітычнага цэнтра “Стратэгія”, эканаміст (Беларусь).

2. Возможности повышения уровня жизни населения Беларуси в условиях роста цен на энергоносители. Леонид Злотников, кандидат экономических наук (Беларусь).
Магчымасці павышэння ўзроўню жыцця насельніцтва Беларусі ва ўмовах росту коштаў на энерганосьбіты. Леанід Злотнікаў, кандыдат эканамічных навук (Беларусь).
Ways to increase the living standard of the population of Belarus in the context of the energy carriers’ price rise. Leonid Zlotnikov, Economic Sciences Candidate (Belarus).

3. Українські реалії і білоруські перспективи: уроки, загрози, можливості. Андрій Кирчів, аналітик (Україна).
Украінскія рэаліі і беларускія перспектывы: урокі, пагрозы, магчымасці. Андрэй Кірчыў, аналітык (Украіна).
Ukrainian realities and belarusan prospects: lessons, threats, possibilities. Andrei Kirchiv, analyst (Ukraine).

4. Праблемы рынкавай трансфармацыі Беларусі. Кірыл Коктыш, кандыдат палітычных навук, дацэнт кафедры палітычнай тэорыі МДІМЗ (У) МЗС (Расія).

5. Трансформационные задачи Беларуси. Михаил Маринич, экс-министр внешнеэкономических связей Беларуси, экс-посол Беларуси в Латвии, Эстонии и Финляндии, доктор наук (Беларусь).
Трансфармацыйныя задачы Беларусі. Міхаіл Марыніч, экс-міністр знешнеэканамічных сувязяў Беларусі, экс-амбасадар Беларусі ў Латвіі, Эстоніі і Фінляндыі, доктар навук (Беларусь).

6. Альтернативные источники поставок энергоносителей Беларусь – пиар-акция или реальность Олег Мусловец, директор Интернет-ресурса Агентство финансовых новостей (Беларусь).
Альтэрнатыўныя крыніцы пастаўкі энерганосьбітаў у Беларусь — піяр-акцыя альбо рэчаіснасць? Алег Муславец, дырэктар інтэрнэт-рэсурсу “Агенцтва фінансавых навінаў” (Беларусь)
Alternative sources of energy carriers supply to Belarus – PR action or reality. Oleg Muslovets, Director of Financial News Agency internet resource (Belarus).

7. Паміж Масквой і Бруселем (перспектывы “новай” знешняй палітыкі Беларусі). Уладзімір Роўда, кандыдат філасофскіх навук, дацэнт кафедры паліталогіі ЕГУ (Беларусь)
Between Moscow and Brussels (prospects of Belarus’s new foreign policy). Uladzimir Rouda, Philosophic Sciences Candidate (Belarus).

8. Досвід України у формуванні системи енергетичної безпеки та можливості його застосування в Білорусі. Соскін Олег Ігорович, директор Інституту трансформації суспільства, професор, завідувач кафедри міжнародної економіки та підприємництва Національної академії управління (Україна).
Досвед Украіны ў фармаванні сістэмы энергетычнай бяспекі і магчымасці яго прымянення ў Беларусі. Алег Соскін, дырэктар Інстытута трансфармацыі грамадства, прафесар Нацыянальнай акадэміі кіравання (Украіна)

9. Внутриполитические последствия нефтегазового кризиса. Виктор Чернов, политолог, исполнительный директор ОО “Открытое общество”, Сергей Николюк, политический обозреватель (Беларусь).
Унутрыпалітычныя наступствы нафтагазавага крызісу. Віктар Чарноў, палітолаг, выканаўчы дырэктар ГА “Адкрытае грамадства”, Сяргей Нікалюк, палітычны аглядальнік (Беларусь).
Internal political consequences of the oil-and-gas crisis. Viktar Charnou, political scientist, executive director of PA “Open Society”, Siarhej Nikolyuk, political observer (Belarus).